Розділяй і володарюй: навіщо Україні банкрутство? Олександр Горобець

Справ про ба Справ про ба   нкротстве підприємств, фізичних осіб - підприємців розпочато і розглянуто судами безліч, проте кількість судових вироків за статтями 218 - 221 КК України зовсім мізерна нкротстве підприємств, фізичних осіб - підприємців розпочато і розглянуто судами безліч, проте кількість судових вироків за статтями 218 - 221 КК України зовсім мізерна. Які фактори впливають на ефективність протидії проявам кримінального банкрутства?

Відкриття господарським судом справи про банкрутство тягне за собою кримінальну відповідальність власників підприємства, а також його посадових осіб. Так повелося з введенням в дію Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон).

За останні роки спостерігаємо істотну лібералізацію кримінального законодавства щодо злочинів у сфері банкрутства. До січня 2012 року в Кримінальному кодексі України (далі - КК) передбачався ряд злочинів, яких не існувало в Кримінальному кодексі Української Радянської Соціалістичної Республіки. Зокрема, гарантувалася відповідальність за вчинення таких злочинів, як фіктивне банкрутство (ст. 218 КК), доведення до банкрутства (ст. 219 КК), приховування стійкої фінансової неспроможності (ст. 220 КК) і незаконні дії у разі банкрутства (ст. 221 КК).

Деякі із зазначених норм - статті 218, 220, 221 КК, були декриміналізовані відповідно до Закону України від 15 листопада 2011 року № 4025-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо гуманізації відповідальності за правопорушення у сфері господарської діяльності» (далі - Закон № 4025-VI). Такі діяння, як приховування стійкої фінансової неспроможності, незаконні дії у разі банкрутства і фіктивне банкрутство, передбачені об'єктивною стороною адміністративних правопорушень за нормами статей 164 15, 166 16, 166 17 Кодексу України про адміністративні правопорушення. А діючими залишаються ст. 218 1 (доведення банку до неплатоспроможності) і ст. 219 (доведення до банкрутства) КК України.

У пояснювальній записці, поданій до Верховної Ради в ході розгляду проекту Закону № 4025- VI, мова йде про необхідність прийняття названих законодавчих змін. Це обумовлено втручанням правоохоронних органів у діяльність суб'єктів господарювання та, як наслідок, істотними перешкодами для реалізації права громадян на заняття підприємницькою діяльністю. У записці вітчизняне законодавство характеризується необгрунтовано завищеним рівнем криміналізації правопорушень у сфері господарської діяльності, що є перепоною для розвитку підприємництва, а також служить причиною недоотримання Державним бюджетом України належного відшкодування шкоди, заподіяної протиправними діями у зазначеній сфері.

«Чисто» збанкрутувати неможливо

Отже, стаття 1 Закону визначає банкрутство як певну господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити встановлені в порядку, визначеному цим Законом, грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури. У законодавстві України діє презумпція чистого банкрутства, оскільки всі юридично значущі факти у справі затверджуються господарським судом. Ускладнює ведення справи і те, що арбітражні керуючі не зацікавлені у встановленні фактів доведення до банкрутства, вони займаються самим банкрутством. Слід відзначити і ту обставину, що в ст. 219 КК йдеться про вчинення дій «навмисне, з корисливих мотивів, іншої особистої заінтересованості або в інтересах третіх осіб».

При цьому виробництво у справі про банкрутство може тривати довго, і винний швидше за все уникне відповідальності. В такому випадку доведеться вибирати: залучати винного до відповідальності або, піклуючись про підприємство та інтересах кредиторів, застосовувати «реанімаційні» процедури. Для вирішення проблеми в законодавстві практично всіх європейських країн існують процесуальні передумови відповідальності за банкрутство (зазвичай це початок провадження у справі про неспроможність). Деякі вчені вважають, що в КК України дуже широко визначені підстави кримінальної відповідальності за «доведення до банкрутства». Тому, на їхню думку, потрібно скористатися досвідом європейських країн, в яких відповідальність за умисне заподіяння неспроможності закони пов'язують з вчиненням чітко визначених у законодавчих актах дій.

Безхазяйного по-швейцарськи

Так чим відрізняється досвід європейських країн в питаннях криміналізації дій до або під час процедур банкрутства? За Кримінальним кодексом Голландії (від 03 березня 1881 г.) кримінальної відповідальності підлягають особи за вчинення ними таких дій:

- якщо витрати були надмірними або якщо особа позичав гроші, знаючи, що банкрутства уникнути неможливо;

- в разі неможливості надати в первинному вигляді бухгалтерську документацію і звітність про ведення господарської діяльності;

- з метою обмеження прав кредиторів придумало або придумує зобов'язання, відчужує майно нижче його вартості або іншим чином сприяє будь-якого з кредиторів.

Кримінальний кодекс Швейцарії (від 21 грудня 1937 г.) також виділяє як окремий злочину безхазяйного, що охоплює незадовільний розміщення капіталу, несумірні витрати, ризиковані спекуляції, легковажні гарантії або використання кредиту, що призвело до неплатоспроможності боржника. Цікаво, що в Швейцарії кредитор, що схиляє боржника до легковажних, невідповідним витрат або ризикованою спекуляції або по-лихварського його використовує, позбавляється права на подачу скарги щодо боржника.

У Особливої ​​частини Кримінального кодексу Німеччини (від 15 травня 1871 г.) передбачено цілий розділ щодо кваліфікації кримінально караних діянь до або під час процедури банкрутства. На особливу увагу заслуговують норми про покарання за вчинення розтрати майна підприємства з необережності або замах на цей злочин, а також позиція про те, що діяння карається тільки тоді, якщо особа припиняє виплати, відкриває процес по визнанню банкрутом або відмовляється відкрити процес банкрутства через недостатність майнової маси .

Банкрутство в Україні найчастіше використовується не для отримання кредиторами своїх боргів, а для отримання контролю над підприємством і перерозподілу власності. «Банкрутство давно стало одним з методів тіньової приватизації, оскільки відбувається маніпуляція підприємствами з метою власного збагачення».

Незаконні дії у разі банкрутства можуть бути пов'язані з вчиненням інших кримінально караних посягань: злочинів проти власності, отриманням хабара, ухиленням від оподаткування. У зв'язку з цим дії винного в таких випадках слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених статтями 218 1, 219 КК, із суміжними складами злочину, передбаченими ст. 190 (шахрайство), ст. 191 (привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом обману або зловживання довірою), ст. 192 (заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою), а також з посадовими злочинами, передбаченими в розділі ХVІІ «Злочини у сфері службової діяльності» КК України.

Неефективність роботи правоохоронних органів по протидії кримінальному банкрутства має свої причини. Серед них:

- втрачається значний обсяг доказової бази, оскільки основною метою Закону є відновлення платоспроможності підприємства і / або фізичної особи - підприємця, і господарським судом вводяться відповідні судові процедури до факту визнання його банкрутом, які іноді тривають роками;

- більшість кредиторів і фінансових установ несвоєчасно звертаються за захистом в правоохоронні органи, оскільки не хочуть розголошувати зміст фінансово-господарської діяльності, що підвищує рівень латентності даних злочинів; - судова практика в даній категорії справ постійно знаходиться в динаміці, що змушує правоохоронні органи вичікувати рішення суду вищої інстанції, щоб убезпечити себе від передчасно активних дій; - наукові розробки та практичні рекомендації з розслідування зазначеної категорії виробництв мають вибірковий характер, що перешкоджає чіткому визначенню предмета доказування і системному підходу до розслідування кримінальних проваджень по ст. 219 КК України.

Висновки: На сьогоднішній день слідчі підрозділи в кейсах про випадки банкрутства хочуть вносити в ЕРДР відомості по суміжних складів злочинів, передбачених ст. ст. 190, 191, 212, 205, 358 КК України, тактичні прийоми за якими давно перевірені судовою практикою. Очікуємо зрушень з мертвої точки від Служби фінансових розслідувань, створення якої анонсується на вищому рівні, замість відповідних структур в Генпрокуратурі, СБУ, ГФС і Нацполіціі.

Юрист і Закон, 03.11.2017 - 09.11.2017, № 42

Які фактори впливають на ефективність протидії проявам кримінального банкрутства?